Київський туристичний портал

Офіційний сайт Києва

 


 

ВИДАТНІ КИЯНИ 

 


 

 

«Емоції – це страшний ворог серця, навіть здорового!» – жартував посміхаючись Микола Амосов у розмові з колегами-лікарями. Хто такий Микола Амосов? Це талановитий кардіохірург, медик та учений, котрий врятував 1000 життів. Він перший в Україні лікар, хто почав лікувати від вад серця. Амосов був засновником клініки серцевої хірургії та новатором власної методики на операційному столі. Він легендарна особистість, автор 400 наукових робіт, котрі були перевидані у США, Японії, Німеччині та Болгарії.

Народився майбутній лікар 6 грудня 1913 року у селі Ольхово, Волгоградської області, у дуже бідній сім’ї. Виховувала хлопця мати, котра була акушеркою і ніколи не брала хабаря - це стане прикладом для майбутнього хірурга на все життя. Амосов отримав освіту інженера в 18 років і встиг одружитися в 21. Можливо, світ втратив би сердечного хірурга , якби він не вступив до Архангельського медичного інституту в 22 роки, котрий закінчив з відзнакою у 1939 році. Що було далі? А далі була війна, на котрій він працював провідним хірургом у госпіталі та встиг провести близько 4000 операцій. У 1952 році Амосов переїхав до Києва, де прожив 49 років. Відомий хірург захищає свою докторську дисертацію і очолює Київський медичний інститут у 40 років. Весь час займається експериментами клапанів серця (хоча це був великий ризик), але саме завдяки цим дослідам він зробив прорив у медицині. У 1958 році активно співпрацює з Інститутом кібернетики у галузі досліджень і основним своїм напрямком вважає серцеву хірургію. У 70 років він очолив та реорганізував Київський дослідницький інститут серцево-судинної хірургії, котрий знаходиться на вулиці Протрасів Яр, 6. В інституті імені Миколи Амосова зараз працює понад 150 кандидатів наук і 40 лікарів, котрі «лагодять» людські серця. За своє життя він створив ряд нових методів хірургічного лікування пороків серця, створив свою власну медичну імперію та дав життя багатьом пацієнтам. Кредо по життю Миколи Амосова було вдосконалення своїх можливостей на порятунок інших. У 89 років Микола Амосов помирає.

Якою особистістю був хірург? Амосов був дуже скромною та безкомпромісно чесною людиною, щирий та високоморальний чоловік. Кожен, хто хоча б раз зустрічався з лікарем, був вражений його проникливим поглядом, сміливістю і колосальним досвідом в медицині.

Cправу славетного кардіо-хірурга продовжує його донька Катерина Амосова, котра пішла по слідам батька, як і безліч його учнів, для котрих Микола Амосов був більше ніж вчителем - він був для них кумиром, який вважав здоров’я найбільшим багатством у житті!

 

КИЇВСЬКИЙ АЙБОЛІТ  

 

 


 
 

 

Талановита поетеса, лауреатка міжнародної літературної премії “Етна-Таорміна”(Італія, 1962), доктор літератури Оксфордського університету (1965), творчі роки якої беруть початок саме у Києві. Саме в Україні Анна Ахматова провела свою юність, написала першого вірша, навчалася в жіночій гімназії та обвінчалася з поетом Гумільовим. Яка ж вона Київська історія Анни Ахматової?

Ахматова народилася 11 червня 1889 в Одесі, у сім’ї спадкового дворянина. У 17 років вперше приїхала до Києва, щоб закінчити останній рік в гімназії. У Києві Ахматова орендує квартиру на вулиці Тарасівський неподалік від Ботанічного саду, згодом вступає до Київського жіночого університету Святої Ольги. На перших курсах університету Ахматова пише багато віршів і полюбляє відвідувати поетичні вечори. На одному з таких вечорів поетеса отримує пропозицію руки і серця від Миколая Гумильова і вінчається з ним у Миколаївській церкві за Дніпром. Ще з юних літ Анна вважає себе людиною віруючою, відвідує київські церкви та собори. У своїх щоденниках поетеса описує собор Святої Софії, згадує Києво-Печерську Лавру з її дзвіницями.

Є дуже цікава історія, яку Анна згадує про Київ. Якось на прогулянці з нянею біля Маріїнського палацу, Ахматова знаходить шпильку у вигляді ліри і няня говорить їй:-“Це означає, що ти будеш поетесою!”. Так і сталось.

Після одруження Ахматова з чоловіком залишають Київ та їдуть у подорож по Італії та Франції. Ця поїздка дуже вплинула на Анну та її творчість. Особливо її вразило знайомство з художником Амадео Модільяні, з яким у Ахматової зав’язалися дружні і теплі стосунки.

Не дивлячись на талант поетеси, Ахматову перестають друкувати з 1924 року.15 років потому у світ виходить одна її збірка віршів. Доля поетеси складалась досить трагічно, особливо дісталося її найближчим рідним: сину та чоловіку. У 1930 -40 роках вся сім’я піддавалася репресіям - чоловіка Ахматової розстріляли, а сина Лева Гумільова було заарештовано на 5 років. Саму ж Ахматову влада відлучила від літератури. У віці 76 років поетеса померла.

Життя – це ризик. Тільки потрапляючи в ризиковані ситуації, ми продовжуємо зростати. І одна з найризикованіших ситуацій – це ризик любити, ризик показати свою вразливим і не боятися болю. Анна Ахматова прожила життя ризикуючи, що залишило свій слід на творчості та історії її життя. 

 

КИЇВСЬКА ІСТОРІЯ

ПИСЬМЕННИЦІ АХМАТОВОЇ 

 

 


 

КИЇВСЬКИЙ АВІЦЕННА 

Говорять, що лікар – це медичний філософ, бо мудрість і медицина йдуть пліч-о-пліч, і це справді так. Олександр Богомолець –неперевершений лікар, який мав свій власний погляд на будь яке наукове питання. Він став засновником патологічної фізіології і підняв медицину на новий рівень.

Народився майбутній медик у Києві 12 травня 1881 року. Навчався в 1-й Київській чоловічій гімназії, яку закінчив з відзнакою у 19 років. Богомолець хотів стати юристом і вступив до юридичного університету. Розчарувавшись в юриспруденції, Олександр переводиться на медичний факультет, а закінчивши університет, стає асистентом на кафедрі патології.

Що ж зробив Богомолець для Києва? У столиці Олександр заснував школу патофізіології, здійснював дослідження з вегетативної системи, онкології та ендокринології. З його ініціативи було збудовано Ботанічний сад біля метро університет, де так полюбляє гуляти студентська молодь. Він очолював Всеукраїнську академію наук і був главою Інституту експериментальної біології і патології. Цікаво знати! Щоб не відриватися від своєї роботи, Богомолець будує недалеко від Інституту будинок по вулиці Академіка Богомольця,4, в якому жив зі своїми співробітниками, вітався з кожним за руку і в спілкуванні був дуже ввічливий. З його легкої руки було організована методика переливання донорської крові, яка досі приміняється на практиці.

Окрім медицини, Богомолець цікавився питанням довголіття. Він першим зробив перепис довгожителів Кавказу: на основі зібраних матеріалів та їх звичок заснував диспансер з боротьби з передчасним старінням при інституті геронтології. Створивши власну імперію медицини, Олександр Богомолець помирає у 1946,але його студенти продовжують й понині справу його життя.

Хороший лікар –це той, хто знає ліки від недугів, а якщо не знає, то обов’язково покличе того, хто допоможе в цьому. Сумнівів не має, що Олександр Богомолець – лікар талановитий, котрий перевернув тодішнім уявленням медицину на новий рівень. Всі важливі рішення і експерименти проходили саме у столиці України. Місто Київ стало частиною життя медика, котре вплинуло на цілу епоху і багатьох людей.

 


 

 

Вміти писати – це те саме, що вміти плавати під водою не задихаючись. Михайла Булгакова читають у всьому світі. Що зробило київського письменника таким відомим за межами батьківщини? Так це його твори: «Собаче серце», «Біла Гвардія», «Дні Турбінних», його роман «Майстер і Маргарита» є обов’язковим до прочитання у Гарвардському університеті, він став класиком літератури, який був одночасно і мислителем, і художником, і критиком. Хто ж такий киянин Булгаков?

Майбутній письменник народився 3 травня 1891 року в Києві у сім’ї професора і вчительки. Родина Булгакова жила на вулиці Воздвиженська, 10. А після народження молодших сестер сім’я переїхала до будинку на Андріївському узвозі ,13, тут вони жили в 7 кімнатах, на той час в дуже просторому будинку. Зараз тут розташований дім-музей імені Булгакова, куди постійно з’їжджаються безліч народу з усього світу. Навіщо? Усім цікаво, як жив письменник. Окрім того тут ви можете піднятися на веранду: випити чаю і максимально поринути в атмосферу любові та освіти, в якій жив Михайло Булгаков. В будинку була величезна бібліотека, яку хлопчик читав безперервно, а засипав під музику Шопена і гру матері на фортепіано. Юним Михайло був дуже здібним, ще до першого класу навчився писати і читати. У 18 років закінчив Першу київську гімназію і згодом вступив на медичний факультет Київського університету, де провчився 7 років і навіть встиг попрацювати лікарем «Червоного хреста».

Справою свого життя письменник почав займатися тільки в 30 років, після переїзду в Москву. Михайло Булгаков починає співпрацювати з журналами, де публікуються його статті і газетами, де він пише власні фейлетони, театри ставлять його п’єси, які мають шалений успіх в аудиторії, але підйом триває не довго, у 30-х роках його перестають друкувати і письменник попадає під репресії тодішньої влади. Не розгубившись від складеної ситуації: Михайло Булгаков почав пробувати себе в театрі-як режисер, ставить п’єси і бере участь у постійних репетиціях. Згодом почав працювати у Великому театрі – як перекладач і лібретист. У цей період дуже активно спілкується з радянським композитором Ісааком Дунаєвським.

У 40 –х роках у письменника погіршується здоров’я і він помирає у 48 років у Москві.

Щоб досягнути успіху літературний твір повинен мати унікальну ідею, яка перевіряється часом. Твори киянина Михайла Булгакова пройшли перевірку і часом з ідеєю, і кількістю прихильників по всьому світу.

 

БУЛГАКОВСЬКИЙ КИЇВ  

 

 


 

 

 

Олександр Вертинський - естрадний артист і композитор епохи, яка вже ніколи не повернеться. Він був обожнюваний тодішньою елітою, його творчість запам’яталася образом “Професійного плакальника”, який вишукано виразив тодішній настрій епохи та ідеально пасував до часу в якому жив.

Народився артист 9 березня 1889 року у Києві, у сім’ї акторки і адвоката. Цікаво знати, що жив Вертинський навпроти Золотих Воріт на вулиці Володимирській, 43, у будинку де розташовувалася редакція газети “Київське слово”, в якій батько артиста публікував свої статті.

У школі творчі здібності дають про себе знати: Вертинський цікавиться театром та грає на аматорській сцені. Юного артиста декілька раз виганяють зі школи за порушення спокою і, можливо, доля підготувала б для нього життя вуличного хлопця, якби не його любов до прекрасного. Випадок зводить Вертинського з творчими людьми, які надихають його і від яких він переймає богемні звички. “Київський П’єро” полюбляє відвідувати шинок, де п’є вино у чорному фраку і бере участь у дискусіях з тутешньою богемою.

У чому ж успіх Вертинського, як артиста? Можливо в тому, що він брався за досить екзотичні роботи перш ніж став зіркою естради, був рознощиком листівок, розвантажував кавуни, у студентські роки грав в театрі не за платню, а за борщ з котлетами і надихався дружбою з талантами тодішньої сучасності.

Популярність йому принесла роль сумного П’єро, в образі якого він з’явився на публіці в 1915 році. Комічний страждалець, фантазер, який вічно літає у хмарах, саме це амплуа так подобалося глядачам. Окрім співу він був чудовим актором і декілька разів знявся у кіно. Талановиті люди – талановиті у всьому.

У 1920 році артист емігрує до Франції. Потім подорожує Німеччиною, Польщею та Америкою, відвідує Шанхай і залишається пожити у Китаї. Вертинський активно гастролює. На концерти до нього приходять такі зірки, як: Мален Дітріх, Федор Шаляпін, Сергій Рахманінов і Микита Балієв. У віці 68 років на гастролях у Ленінграді артист помирає.

Життя – як п’єса в театрі, важливо не те, скільки вона триває, а те наскільки вона добре зіграна. Киянин Вертинський зіграв свою п’єсу бездоганно. 

КИЇВСЬКИЙ П'ЄРО 

 

 


 

 

 

Говорять, що музика Володимира Горовця надихала весь світ, давала душі крила і сприяла польоту високої думки. Він міг слухати і читати, але читати не книги, він читав звуки навколо себе. Володимир Горовець - київський маестро, котрий прославився творчою свободою у фортепіанному виконані по всьому світі. Він - володар національної медалі США в області мистецтва. Горовець - головний герой фільму «Останній романтик» про свою творчість і корінний нащадок нашого Києва. Яка ж вона, Київська історія короля фортепіано?

Народився Володимир у Києві 1 жовтня 1903 року у сім’ї інженера та піаністки. Відомо, що дід по батьковій лінії був спадковим купцем і займав у Києві дуже високі посади. Був обраний директором Київського відділення музичного суспільства. Батько майбутнього маестро закінчив Київський університет Св. Володимира, а мати навчалася у Київському музичному училищі. У Володимира Горовця було троє братів і сестер і усі пішли по музичній стежці матері: двоє з них були піаністами, один - скрипалем. У 17 років майбутній піаніст закінчив Київську консерваторію, яка знаходиться на вулиці Городецького 1-3/11. У 18 років дав свій перший концерт у Києві і далі його кар’єра почала стрімко рухатися вперед: він дає концерти по всій країні разом зі скрипалем Натаном Мільштейном.

У 21 рік Володимир Горовець переїжджає до Німеччини. На той час Горовець має славу піаніста-віртуоза, зі своїми концертами він об’їздить всю Європу і всюди матиме успіх. Згодом майстер фортепіано одружився на доньці знаменитого італійського диригента Артуро Тосканіні - Ванді. У 36 років разом з дружиною він остаточно переїжджає до США, а через 4 роки отримує американське громадянство. Цікаво, що у 39 років піаніст зробив благодійний виступ у концертному залі Карнегі-хол у Нью-Йорку, де зібрав 10 мільйонів доларів – рекордну суму, як для виступу класичного концерту.

У 49 років Горовець раптово повідомляє, що завершує музичну кар’єру і не виступає майже 12 років. Тільки в 1965 році він повертається на сцену і починає активно гастролювати по всій Америці та Європі. Горовець продовжував давати концерти до кінця свого життя. У віці 86 років він помирає у Мілані, де похований у фамільному склепі свого тестя Артуро Тосканіні.

У 1995 році у Києві було засновано конкурс молодих піаністів на честь Володимира Горовця, який вважається найперспективнішим вітчизняним проектом міжнародного рівня. Музика Володимира Горовця не потребує перекладу на інші мови, оскільки вона зрозуміла кожному, хто хоч раз почув її.

КОРОЛЬ ФОРТЕПІАНО

 

 


 

 

КИЇВСЬКИЙ МІКЕЛАНДЖЕЛО 

Завдяки цьому епатажному архітектору Київ завдячує таким спорудам, як: костел святого Миколая, знаменитий дім з химерами, Музей старожитності та мистецтв, Київська Кенаса та ще послушний список його дивакуватих творінь. Як же розпочалося творча діяльність архітектора в Києві, який полюбляв прогулюватися з мавпую вулицями нашого міста і шокувати кожного зустрічного?

Народився Владислав Городецький 23 травня 1863 року в сім’ї дворян польського походження, в місцевості Шелудьки Подільської губернії ( нині Вінницька область). Школу закінчив в Одесі, а от вищу освіту поїхав отримувати в імператорську академію в Петербурзі. Городецький не був цілковитим відмінником, але з креслення і малювання мав найвищі бали. У 1891 році отримує диплом і переїжджає до Києва.

Саме в Києві з’явилися перші серйозні замовлення на будівництво усипальниці баронів Штейгерів на Аскольдовій могилі, проект павільйону мисливського товариства, виконання малих замовлень з цілю самореклами. Київ у 19 столітті переживав будівельну лихорадку і Городецький був головним перебудовником безлічі споруд. Окрім архітектурних проектів проявляв свій творчий талант у ювелірній справі, створював дизайн костюмів для акторів театру Соловцова, писав акварелі та робив гравюри.

Городецький цікавився передовими досягненнями науки і техніки. Був найпершим власником автомобіля в Києві. Полюбляв подорожувати і колекціонувати мисливські трофей, які привозив з далеких далечин і зберігав у власному домі. У архітектора було ще одне вподобання – це полювання. Городецький навіть написав книгу про подорож на Кіліманджаро в Африці, яка супроводжувалася фото і називалася – “Щоденник мисливця. В нетрях Африки”.

Після революції у 1917 році Городецький іммігрує до Польщі і більше не повертається в Україну. На згадку про його творчість в нас залишилося безліч архітектурних будівель, якими ми пишаємось і названа вулиця в його честь. 

 


 

 

 

Олександр Довженко-український режисер зі значним списком освоєних професій, які він встиг спробувати за своє життя. Різний досвід розширив його кругозір: він був вчителем природознавства та географії, організатор українсько етнографічного хору, був активістом суспільно-політичного життя Києва і художник ілюстратор карикатур у газетах. Вже більше 50 років Київська кіностудія носить ім’я Довженка, в день народження режисера в Україні святкується день кіно. Хто ж насправді ця людина? Давайте розберемося!

Народився Довженко 10 вересня 1894 року, у багатодітній сім’ї. Був відмінником у школі та схильним до філософського споглядання на життя. В 17 років вступає до Глухівського національного педагогічного університету. Не з любові до професії вчителя, а через велику стипендію в 120 карбованців на рік, на той час великі гроші: Олександру потрібно про це думати, оскільки на допомогу від батьків розраховувати він не може. Довженко закінчує університет через 4 роки і йде працювати вчителем у школу, викладає гімнастику та фізику. У віці 23 років переїжджає до Києва і саме тут стає слухачем Київської академії мистецтв. У 1923 році Олександр стає учасником літературного об’єднання «Гарт», активно пише різні статті і є активістом просування українського незалежного мистецтва.

Як Довженко проклав свій шлях від простого вчителя до успішного режисера? Мабуть це була доля і випадок. Який? Один режисер потребував стажиста на зйомки фільму і в потрібному місці і потрібний час Довженко виявився поряд. Вдача? Можна сказати і так. Саме на цій роботі він починає цікавитися режисурою і технікою зйомки: починає писати сценарії. Згодом випадок остаточно підштовхує Олександра до його професії режисера. На зйомках фільму «Васі реформатора» від процесу відходить тодішній режисер і Довженку пропонують закінчити фільм, тут він знайомиться з оператором Данилом Демуцьким, з яким в подальшому буде працювати над багатьма фільмами.

Перший серйозний успіх приніс фільм «Звенигора», який став новим баченням режисера на екрані. Що далі? А далі схвальні статті в журналах, показ його фільмів у Голландії, Бельгії, Аргентині, Мексиці, Канаді, Англії та США, він має шквал овацій по всьому світу. Тепер Олександр Довженко всесвітній режисер кінознавець, який успішно відтворює свої ідеї на екран: фільми «Арсенал», «Земля», «Аероград» і «Щорс».

У 40-х Довженко стає керівником Київської кіностудії та продовжує писати сценарії. З початком війни кіноіндустрія занепадає і Олександр відправляється на фронт, як кореспондент газети «Червона Зірка», він друкує революційні статті, які згодом забороняють до друку. Після війни режисер знімає ще декілька фільмів і у 62 роки він помирає.

Кіно перетворює всіх нас в туристів, котрі дивляться на чуже або своє життя на екрані. І в любому випадку кіно повинно наповнювати добром наші душі та серця. 

РЕЖИСЕРСЬКИЙ ХІД

 

 


 

 

 

Розгадуючи секрет успіху мільйонерів, потрібно дивитися не на їх рішення, а на спосіб котрий допоміг досягнути великого статку. Зіно Давідофф – киянин, котрий збудував власну тютюнову імперію, успіх якої гримів на весь світ. Він досяг усього з нуля і пишався цим. У всьому світі цей чоловік характеризувався зі словами - елегантність, зваба, тонкий гумор та гуманізм. Зараз бренд «Dovidoff» знає вся планета: наручні годинники, шкіряні вироби, коньяк та сигари. Як вдалося збудувати бізнес-імперію та досягти таких висот уродженцю Києва?

Зіно Давідофф народився 11 березня 1906 року у Києві. Він був найстаршим з 4 дітей у сім’ї. У Києві його батьки працювали торговцями тютюнових виробів. Чи знали вони, що їх найстарший син підхопить ідею та зробить великий статок на цьому? В пошуках кращого життя у 1911 році сім’я переїжджає до Швейцарії. В Женеві батьки Зіно відкрили маленький тютюновий магазин. У 18 років хлопець закінчив школу і поїхав подорожувати. Куди? До Латинської Америки. Навіщо? Щоб дізнатися більше про виробництво і збут тютюну. На Кубі Зіно пропрацював 2 роки на тютюнових плантаціях, щоб дізнатися всі тонкощі майстерності цього бізнесу.

У 24 роки Зіно повертається у Швейцарію та починає розвивати сімейну справу. Маленьку тютюнову лавку Давідофф перетворює на великий бізнес. Як? Він починає продавати сигари преміум класу у гарних футлярах, що так користувалися попитом у покупців. За допомогою щасливого випадку під час другої Світової війни Швейцарія була єдиним місцем, котра уникла тотального розгрому. До Зіно звернулася Французька національна делегація з пропозицією зберегти тютюнові запаси Франції. В такий спосіб магазин став притулком для найкращого сорту сигар і до Зіно поплили покупці з усієї Європи. Прибутки магазину збільшилися у 5 разів. Паралельно Зіно написав декілька книг про правильне куріння сигар та елітні марки кубинського тютюну. Давідофф був чоловіком харизматичним, дружив з багатьма знаменитостями та королівськими особами, був природженим танцюристом і дуже любив життя.

У 64 роки Давідофф продає свій успішний бізнес європейському імпортеру кубинських сигар за 100 мільйонів доларів. За собою Зіно Давідофф залишає право представляти марку «Davidoff» до кінця життя. У віці 87 років він помер у Женеві.

Слоган компанії «Davidoff» - коли ти знаєш, чого вартий. Бажаний успіх потребує у нас завжди залишатися оптимістами і бути професіоналами, працювати настільки, наскільки ми можете. Тільки справжня праця виправдає нас і тільки так ми отримаємо свій успіх. 

ТЮТЮНОВИЙ КОРОЛЬ

 

 


 

 

 

Історія успіху нашої киянки у Голівуді схожа на казку стрімко зробивши кар’єру від топ моделі подіуму до актриси великого екрану, Міла Йовович на цьому не зупинилася, а продовжила себе реалізовувати –як дизайнер і співачка. Хто ж вона насправді: цілеспрямована українка чи дівчина, яка опинилася у потрібний час в потрібному місці?

Міла Йовович народилася 17 грудня 1975 року у Києві, у сім’ї актриси та лікаря. У віці 5 років Міла з батьками переїхала до США. Мати дуже бажала, щоб донька пішла по її слідам, і тому всі зароблені гроші у Штатах, сім’я витрачає на платню викладачам з акторської майстерності, танців та музики.

З 11 років Міла почала кар’єру у модельному бізнесі і стала позувати для глянцевих журналів. В 13 років вперше знялася у кіно, але справжню популярність у кінематографії отримала після фільму Люка Бессона - «5 елемент». Цікаво, що спочатку режисер не взяв на роль юну зірку, адже вона прийшла на кастинг у чудернацькому вбрані інопланетянки і на 20 сантиметрових підборах. Два тижні потому, вже без макіяжу, в білій футболці та джинсах, Міла побачила Бессона у басейні готелю і, підійшовши, сказала йому:-“Привіт! Я та дівчина в чудернацькому вбрані, якій Ви не дали роль!” Глянувши на неї він одразу відповів:-“Вже дав!”

Міла Йовович розвивається в усіх творчих напрямках: у 19 років записує з групою свій перший музичний альбом і відправляється у турне на його підтримку. У списку моделі контракти з найбільшими модними будинками світу. З життєвого досвіду - заміжжя за режисерами спочатку - за Люком Бессоном потім - за Полом Андерсоном, з яким Міла виховує 2 дітей.

Щоб зрушити гору, людина починає із того, що перетягує з місця на місце дрібні камінці і не сидить, склавши руки. Наша творча киянка Міла Йовович ловила свій шанс за хвіст і заслужено отримала всесвітню славу та запаморочливу кар’єру. Пишаємося нашою киянкою та пам’ятаємо, що під лежачий камінь вода не тече. 

МИЛА КИЯНКА МІЛА

 


 

 

БРАТИ КЛИЧКИ

Говорять, що кожен сам творець своєї долі. Легендарний успіх  цих братів спортсменів не підлягає сумніву -  вони досягли його власними руками, які ніколи не опускали.

Віталій і Володимир Клички – це легенди світового професіонального боксу. Українські боксери та багатократні чемпіони світу у різних категоріях: Віталій шестикратний володар титулу чемпіона світу з кікбоксингу, чемпіон світу з боксу серед професіоналів по версії WBO. За свою кар’єру він провів 47 боїв, одержав 45 перемог, 41 з яких нокаут.

Віталій – олімпійський чемпіон 1996 року в супер-важкій ваговій категорії, чемпіон світу з боксу серед професіоналів по версії WBA, IBF, WBO та IBO. За свою кар’єру провів 65 боїв, одержав 62 перемоги, 52 з яких нокаут.

Віталій народився 19 липня 1971 року у селищі Біловодськ, Киргизстан у сім’ї полковника авіації. У 14 років переїжджає разом з батьками і братом в Україну. У 17 років закінчує Київську школу № 69, згодом отримує вищу освіту в педагогічному університеті Переяслав-Хмельницьку імені Григорія Сковороди, паралельно починає серйозно займатися боксом. Спочатку він тричі стає чемпіоном України в важкій вазі, потім виграє у Всесвітній грі військовослужбовців і стає срібним призером чемпіонату світу.

У 2005 році Віталій завершує свою боксерську кар’єру і розпочинає кар’єру політичну. Спочатку стає лідером блоку «Пора ПРП». Потім був обраний депутатом на виборах у Київську міську раду.

У квітні 2010 року очолив політичну партію «Удар». Через два роки за результатами парламентських виборів партія «Удар» пройшла до Верховної ради. У травні 2014 року був обраний Київським міським головою.

Молодший брат Віталія - Володимир Кличко народився 25 березня 1976 року. Боксом почав займатися у 13 років і через 4 роки вже завоював звання чемпіона Європи серед юніорів, був чемпіоном України 5 разів. Професійну кар’єру розпочав у 20 років, разом зі старшим братом Віталієм обоє стають бійцями німецької промоутерської компанії «Universum Box-Promotions». Потім у Володимира розпочинається серія боїв, в яких він 16 разів поспіль отримує перемогу. У 1998 році стає володарем титулу WBC International, перемігши Маркуса Макінтайра та Еверетта Мартіна. Впродовж наступних декількох років Володимир завойовує звання і титули та отримує перемогу за перемогою.

З 2000 року Володимир Кличко вже починає захищати свої титули на рингу, котрі встиг здобути. Спочатку у бою з Дерріком Джефферсоном, потім у поєдинку з Чарльзом Шаффордом, який відбувся у Лас-Вегасі. За свою кар’єру Володимир став чемпіоном світу з боксу у важкій вазі і продовжує боротися за прихильність глядачів усього світу.

Брати Клички входять у список «200 найбільш впливових українців». Вони зробили кар’єру професійних боксерів, яких знають у всьому світі. На питання: В якому місті брати почувають себе найкомфортніше? – вони відповідають в один голос – Київ! Завдяки подорожам ти розумієш, наскільки в Україні прекрасний клімат, культура, традиційна кухня, наскільки красиві та талановиті люди. Ми цінимо кожну секунду, проведену в нашому рідному місті. 

 


 

 

ЗОЛОТА КИЇВСЬКА РИБКА

Яна Клочкова - чотирьох кратна олімпійська чемпіонка, учасниця трьох олімпійський ігор. Вона вимагала від себе неможливе і отримала максимум. Спортсменка з найбільшою кількістю титулів в Україні, яка виграла 5 медалей. Яка ж історія успіху київської золотої рибки, котра встановила 50 рекордів?

Яна народилася 7серпня 1982 року. У віці 6 років почала займатися плаванням. Чи знала вона та її батьки, що 7 років потому дівчина стане срібним призером чемпіонату Європи в Данії і старт успішної кар’єри почне свій відлік. Потім будуть медалі на чемпіонатах Лісабону, Хельсінкі, Валенсії, Гонконг, Пекін. Олімпійські ігри в Сіднеї та установлений Яною всесвітній рекорд на дистанційному плаванні. Коли ж вона встигає готуватися і навчатися?

Спочатку Клочкова живе в Харкові, згодом переїжджає до Києва, щоб отримати вищу освіту. Закінчує Київський національний університет фізичного виховання та спорту. Саме у столиці готується до важливих чемпіонатів, постійно тренується, відшліфовує свій темп плавання до автомату. Життя нашої чемпіонки світу у великому спорті досить передбачуване: ранній підйом, тренування, особлива дієта, переїзди і ціль на результат. Завдяки цьому вона стала чемпіонкою світу з плавання. Завоювавши усі можливі нагороди і медалі, у 2008 Яна Клочкова оголосила про завершення кар’єри.

Чим займається українська чемпіонка світу з плавання сьогодні? Зараз вона виховує 4-річного сина, бере участь у різних соціальних проектах, знімається в рекламі і займається благодійністю, а у вільний час полюбляє вишивати хрестиком.

Фізичні вправи можуть замінити багато ліків, але жодні ліки не замінять фізичних вправ-про це спортсменка пам’ятає і тому не залишає спорт і постійно займається дома чи в спортзалі. Єдиний розумний спосіб навчати чомусь людей – це подавати їм приклад. Яна Клочкова – це хороший приклад успішної спортсменки, котра вміє досягати цілі. 

 


 

 

 

Все його життя – це футбол та про футбол. Якщо Ви спитаєте у справжнього футбольного вболівальника: «Хто такий Валерій Лобановський?» – він Вам відповість, що це - легенда! Він був центральним нападаючим, найкращим форвардом 60-х років, видатним тренером з жорстким характером лідера. За свою кар’єру цей гравець провів 258 матчів і забив 71 гол. Він увійшов в список 50 найкращих тренерів за останні 50 років по версії журналу «World Soccer», а також в список найкращих тренерів Британської газети «The Times».

Валерій Лобановський з’явився на світ 6 січня 1939 року. Народився він у Києві, де закінчив київську школу №39, яка знаходиться на Червонозоряному Проспекті,146. У 17 років вступив до Київського Політехнічного Інституту. А в 16 Лобановський потрапляє до Динамо і його кар’єра розпочинає свій злет. У списку футболіста гра за такі команди, як київське «Динамо», одеський «Чорноморець» та донецький «Шахтар».

У 30 років Валерій Лобановський розпочинає тренерську кар’єру. Йому пропонують роботу в дніпропетровській команді «Дніпро», де він вивів команду у найвищу лігу. Потім було київське «Динамо» та такі досягнення, як: 5-ти кратні чемпіони України, 3 кратні володарі Кубку України, 6-ти кратні володарі кубку СРСР. Лобановський тренував команди ОАЄ( 1990-1993) та Кувейта (1994-1996). З січня 1998 по грудень 2001 року Лобановський тренує головну збірну України по футболу.

На футбольному матчі в Запоріжжі у Лобановського стається інсульт і 5 днів потому -13 травня 2002 року Лобановський помирає. У 2002 році ім’ям Валерія Лобановського було перейменовано стадіон футбольного клубу «Динамо», на вулиці Михайла Грушевського,3.

За свою кар’єру Валерій здобув репутацію тренера –практика, який поєднував в собі організаторські здібності та тренерський талант. Лобановський застосував метод інтервального тренування на футболістах, та керувався таким принципом: грати в футболі з допомогою одного козиря неможливо, потрібно приміняти все - техніку, тактику, функціональну та фізичну підготовку - тільки так можна отримати гарний результат. Практику тренування Лобановського копіювали, ним захоплювалися такі всесвітні тренери, як Марчелло Ліппі та Енцо Беардзот.

Про свою професію Лобановський говорив так:«Тренер, безумовно, повинен досконально розбиратися в футбольній справі, але це одна сторона монети. Інша сторона – це одночасне розуміння не тільки душі гри, а й душі людської - цим і керуюся!».

ФУТБОЛЬНИЙ ВІРТУОЗ

 

 


 

 

 

Говорять, що спів – це найкоротший шлях до почуттів та емоцій людини. Марія Літвиненко–Вольгемут – жінка-голос і київська легенда оперного співу. Вона була першою солісткою Українського драматичного театру імені Н. К. Садовського (першого пересувного українського театру). Володіла настільки сильним та чистим голосом, з дуже широким діапазоном у 2 октави. У її кар’єрі налічувалося 80 партій і вона вважалася найкращою виконавицею вагнерівського репертуару, відрізнялася справжнім національним українським колоритом.

Народилася майбутня оперна співачка 1 лютого 1892 року у Києві. Ще з малечку проявила свій талант. У 7 років почала співати у церковному хорі та брати участь в українських аматорських виставах. У Києві вступила до Київського музичного училища, котре зараз носить назву Київського інституту імені Р.М. Глієра на вулиці Льва Толстого,31 і закінчила його у 20 років. А що ж було далі? А далі кар’єра: декілька років вона була музичною солісткою у драматичному театрі імені Н.К. Садовського. У 22 роки стала грати у петроградському Театрі музикальної драми, а згодом почала співати у Київській опері. Разом з режисером Л.Курбасом Марія Літвиненко-Вольгемут організовує театр Української музикальної драми, котрий проіснував 2 роки. У 27 років почала виступати у Вінниці в трупі українських артистів. Разом з трупою Марія Літвиненко-Вольгемут активно гастролює по багатьом містам України, таких як: Дніпропетровськ, Полтава, Кривий Ріг, Суми, Запоріжжя і відточує свій талант.

Як найкраща виконавиця вагнерського репертуару Марія Літвіненко-Вольгемут прославилася і як камерна солістка. Вона виконувала партії з класичного репертуару і подорожувала на західний фронт в часи другої Світової війни. Для підтримку бойового духу солдат виконувала партії перед воїнами та пораненими в госпіталях. У 57 років встигла знятися у фільмі «Запорожець за Дунаєм».

За своє життя Марія Літвиненко-Вольгемут отримала дуже багато звань, таких як: заслужена артистка України, народна артистка СРСР, отримала медаль за трудову доблесть і тисячі оплесків обожнюючих її слухачів. У 74 роки оперна співачка померла.

Говорять, що спів і музика – це універсальний міст , який долає бар’єр культури, віку та мови - і це дійсно так. Життя людини – це шлях з однієї точки в іншу і в проміжках між цими точками людина живе в пошуках гармонії. Свою Гармонію Марія Літвиненко-Вольгемут знайшла у співі, котрим робила цей світ прекраснішим. 

КИЇВСЬКИЙ ДІАПАЗОН 

 


 

 

ФЕНОМЕН КИЇВСЬКОГО БАЛЕТМЕЙСТЕРА

Багато критиків намагалися розгадати успіх Сержа Лифаря. Як він став екстра-майстром у балеті, для професіонала такого класу занадто пізно почав займатися танцями аж у 14 років. Який же шлях пройшов Лифар від неперспективного танцюриста до зірки балету?

Серж Лифар народився в Києві 2 квітня 1904 року. У віці 18 років майже без грошей переїжджає до Парижа заради своєї цілі. Якої? Стати найвидатнішим артистом балету!

У житті кожного з’являється бодай одна доленосна зустріч, яка кардинально міняє твоє життя, така зустріч відбулася і у Сержа Лифаря з Броніславою Ніжинською у Парижі. Спочатку вона була наставницею майбутньої зірки балету, але на початку не вірила в нього і називала його ніяким і ні на що не здатним, але наполеглива праця над собою і виснажливі тренування по 8 годин в день дають результат і успіх у трупі. Згодом Серж потрапляє під крило Сергія Дягілєва, який допомагає юному таланту стати зіркою “Руського балету”.

З 1929 року кар’єра Сержа Лифаря набуває нового рівня, він тепер хореограф та очолює балет Паризької опери, як головний балетмейстер. Лифарь винаходить свою систему, щоб надихати балетну трупу дає тренінги та семінари, розповідає артистам свої секрети майстерності. Лифар тріумфує! Публіка його обожнює, колеги відзиваються про нього, як про людину феєричну, яскраву та інтелігентну, він чудовий оповідач та фантазер.

Найвидатнішою роботою Лифаря став балет “Икар” 1935 року, своєю драматичною постановою в неокласичному стилі цей виступ ввійшов до класики балету. Як людина творча Лифар полюбляє колекціонувати антикваріат, книги, балетні костюми і красиві речі давнини. Попре великі заробітки Серж не має власного житла і полюбляє проживання в готелі. Все життя балетмейстер байдужий до грошей, працює заради великої ідеї та творчості, усі свої заробітки витрачає на благодійність та допомагає друзям які у скруті. Лифар не заощаджує кошти на чорний день, тому коли перестає виступити в театрі

16 грудня 1986 помирає в Швейцарії в Лозанні. На його могилі вигравірувано: «Серж Лифар з Києва». 

 


 
 

 

 

Не потрібно скромності, ми не такі вже величні, як гадаємо! – говорила Голда Маїр. Хто ж ця уродженка України? Ця особистість була однією з двох жінок, котра підписала Декларацію незалежності Ізраїлю, була послом та міністром закордонних справ, згодом очолила уряд країни, в котрій говорять на івриті. Все життя Голда Маїр присвятила боротьбі за права євреїв, але її історія почалася з Києва.

3 травня 1898 року у сім’ї тесляра та його дружини народилася дівчинка Голда. Сім’я проживала у Києві, на вулиці Басейна, неподалік від Бессарабської площі. У майбутнього прем’єр-міністра було 7 братів і сестер, але вижило тільки двоє: старша і молодша сестра, не враховуючи Голду. До 5-ти річного віку Маїр прожила у Києві, згодом сім’я емігрувала до США.

Ще з малечку Голда Маїр проявляла свої задатки лідера. В 11-му віці дівчинка озвучила свою першу публічну промову: самотужки зібравши Асоціацію юних сестер і організувавши мітинг у своїй школі в підтримку бідних однокласниць, котрі не взмозі були купити книг для навчання, Голда також не могла дозволити собі книги. Після мітингу були зібрані кошти, на які і закупили необхідну кількість книг. У 18 років дівчина закінчила школу і вступила до вчительського коледжу. Голда Маїр з юності цікавилася політикою. У 20 років стала активісткою одного з лідерів палестинського соціаліста і здійснила агітаційно-пропагандне турне цієї політичної партії по Америці. Коли Маїр виповнилося 23 роки вона вже одружена: з сім’єю переїжджає до Ізраїлю. Тут майбутній прем’єр-міністр встигає народити двох дітей.

Стрімка кар’єра почалася з пропозиції. Якої? Запрошення від жіночої ради до Єрусалиму: стати секретарем . Потім було її обрання в делегати на Всесвітньому сіоністському конгресі. У 34 роки вона стала секретарем організації жінок –піонерів в США. Після того як Ізраїль проголосили незалежною державою: Голда Маїр спочатку була послом Ізраїлю, а потім зайняла посаду міністра. Протягом всього життя активно боролася за мир на Близькому сході. У 76 років закінчила свою кар’єру політика і почала писати свої мемуари: «Моє життя». У 80 років Голда Маїр померла в Єрусалимі.

На питання, звідки Голда Маїр бере стальну силу волі та жагу діяти?- вона відповідала: « Песимізм –це розкіш, яку євреї не можуть собі дозволити. Якби я не вчилася бути сильною, я б розпливлася одразу ж , але я вистояла! 

БОРЕЦЬ ЗА МИР

 

 
 
 

 

 

 

Киянин - новатор, картини якого коштують від сотень тисяч до мільйонів фунтів. Творець, який своїм баченням прекрасного став відомим у всьому світі. Засновник авангардизму, автор прославленого “Чорного квадрату” та істинний знавець прекрасного, хто ж він насправді, наш творчий киянин?

Казимир Малевич народився 11 лютого 1878 у Києві та був найстаршим з 14-ти братів та сестер. Батько письменника працював керуючим на цукрозаводі, а мати була домогосподаркою. Знайомство з художньою творчістю розпочалося з подарунка батьків – полотна і набору фарб. Потім було навчання в Київській мистецькій школі Миколи Пимоненка. Згодом - знайомство з живописом “передвижників”, перші картини та етюди. Після одруження Казимир Малевич переїжджає до Курську разом з дружиною. Щоб прогодувати молоду сім’ю, декілька років працював не за призванням, але у вільний час малював. Жага до знань і прекрасного дала про себе знати і в 1905 році Малевич переїжджає до Москви. Тут він бере приватні уроки живопису і вдосконалює свою майстерність. Намагається виставляти свої картини у художніх товариствах, де так вміло поєднує принципи кубізму, футуризму та експресіонізму. Був учасником таких виставок, як: «Бубновий валет» та «Віслючий хвіст».

У 1915 на новаторській виставці в Петербурзі був представлений славетний “Чорний квадрат”-картина, яка зробила свого творця популярним на весь світ. Рік потому він видав свій журнал «Supremus». В 41 рік почав викладати в художній школі Вітебська, а згодом став директором Інституту художньої культури у Ленінграді. У 49 років знову повертається до Києва, де публікує статті на мистецьку тематику в журналі «Нова Генерація». Паралельно викладав у Київському художньому інституті на вулиці Вознесенський узвіз,20. З початком репресій в Україні знову переїжджає до Ленінграду. У віці 57 років художник помирає.

Абстрактне мислення Малевича надихнуло багатьох творців сучасної архітектури, дизайну та побутового мистецтва. Роботи Казимира Малевича стали класикою 20 сторіччя, які й донині викликають захоплення. Ми можемо тільки пишатися, що цей світовий митець родом з України - справжній талант і справжній киянин.

КИЇВСЬКИЙ АВАНГАРДИСТ 

 


 

 

Хто така Ірен Немировські? Забутий геній французької літератури чи самовпевнена донька буржуа з українським корінням? У 2005 році книга киянки Ірен Немировські “Французька сюїта” була удостоєна літературної премії Ренодо , що здивувало літературні кола, оскільки ця нагорода вперше була присвоєна посмертно.

Ірен Немировські народилася у Києві 24 лютого 1903 року у заможній сім’ї банкіра. В 1919 році сім’я переїжджає до Франції і молода киянка веде життя багатої буржуа: відвідує танці, званні обіди та бали та ні в чому собі не відмовляє. Ірен все-таки знаходить час на літературу та написання невеличких оповідань і публікує їх у різних виданнях. Літературне визнання отримує після написання твору “Давид Гольдер”

Можливо життя і творчість письменниці склалося б інакше, якби не війна. В 1940 році з вторгненням німецьких військ у Францію, вже заміжня Ірен вивозить своїх дочок у маленьке містечко Іссі-Левек, а сама повертається з чоловіком до Парижа. У столиці їй не дають змогу друкуватися, оскільки в неї єврейське коріння, але Немировські продовжує писати. В липні 1942 за Ірен приходять французькі жандарми і вивозять у табір полонених, де за кілька місяців письменниця помирає.

Після декількох десятиліть, коли доньки Неміровські наважилися опублікувати рукописи Ірен, роман побачив світ. В інтерв’ю донька письменниці Деніс говорить:”Те, що “Французьку сюїту” читають, наче повертає маму до життя”. Деякі люди своєю історією вирізують алмазною гранню сліди, котрі назавжди лишають пам'ять про себе, така історія і в нашої української француженки, котру знають у всьому світі.

Роман “Французька сюїта” має заслужене звання “Світового бестселера, який перекладено на 38 мов світу У 2014 книгу екранізували у Голівуді, шалений успіх? -можна сказати і так!

 

КИЇВСЬКА ФРАНЦУЖЕНКА

 


 
 

 

 

Говорять, що найкраще місто –це місце, в якому ти досягаєш успіху. Київ став місцем успіху для Константина Паустовського – нашого українського автора, який прославився у всьому світі. Його твори вважаються класикою літератури, він відомий своїми оповіданнями про природу для дитячої аудиторії. Він є володарем польської літературної премії Влодзимежа Петшака. У Києві відкрито музей імені Константина Паустовського, на вулиці Михайла. Коцюбинського 12 б. Його історія життя надто цікава, щоб не знати її. Який же він був, наш київський Андерсон?

31 травня 1892 року народився письменник у Москві. У віці 6 років сім’я Константина переїжджає до України в Київ. Тут його батько отримав роботу діловода у службі залізничої дороги. У Києві сім’я жила спочатку на вулиці Чапаєва, потім вони перебралися на вулицю Микольсько–Ботанічну. Відомо, що по батьковій лінії родовід письменника пов’язане з іменем запорізького гетьмана Петра Сагайдачного. У 12 років Константин Паустовський вступає до Першої київської гімназії, де зараз знаходиться жовтий корпус Національного Київського університету іменні Тараса Шевченка, за адресою бульвар Тараса Шевченка, 14 і закінчує учбовий заклад 8 років потому.

У 20 років написавши розповідь «На воді» Константин Паустовський відносить її в редакцію газети «Вогні» і її друкують. У цьому ж році він вступає до Київського університету на історико-філологічний факультет, зараз тут знаходиться Національний університет Шевченка, тут письменник провчився декілька років і підробляв даючи уроки репетиторства. Згодом Константин переводиться до Московського університету, але перша світова війна змушує перервати навчання і він йде працювати на санітарний поїзд. Через декілька років після перемоги у війні Паустовський повертається до Києва, потім їде подорожувати по Кавказу, Грузії, Арменії. Згодом враження від цих місць увійдуть до описів у його майбутніх книгах.

 У 31 рік Константин Паустовський стає редактором журналу «Роста» у Москві, де публікуються його розповіді До списку письменника можна додати його досвід, як журналіста: він працював кореспондентом у багатьох газетах, таких як: «Правда», «На вахті», «Наші досягнення», «30 днів». За своє життя Паустовський реалізувався, як письменник і журналіст, він давав свої лекції по всьому світу і об’їздив з ними такі країни, як: Польща, Турція, Болгарія, Швеція, Греція та Чехословакія. У віці 76 років він помирає.

Говорять, що читання гарних книг – це розмова з найкращими людьми минулих часів, коли вони говорять нам найкращі свої думки. Книги Константина Паустовського - це дуже щира розмова з київським корінням і особливим колоритом автора.

КИЇВСЬКИЙ АНДЕРСОН

 

 


 

 

 

Завдяки киянину Ігорю Сікорському всесвітня авіація вийшла на новий рівень. Його ідеї та їх втілення подарувало світу швидку вертолітну машину, найбезпечніші двигуни та нові моделі літальних конструкцій. Він той, хто зробив величезний вклад у розвиток воєнно-морського флоту і по праву вважається його основоположником. Сікорський втілив те, що на той час здавалося фантастикою: його машини почали літати. Як вдалося киянину здобути такий успіх і всесвітню славу?

Сікорський народився у Києві, 25 травня 1889 року у сім’ї відомого психіатра. Навчався в 1-й Київській гімназії. Сім’я жила на вулиці Ярославів Вал,15. Саме тут у київському дворі свого дому студент Сікорський завершив збір свого першого вертоліту, який повністю був готовий до експлуатування, але він не злетів. Вже через рік Ігор добудовує свою авіаконструкцію разом зі своїм другом з Київського політехнічного університету, в якому навчався Сікорський. Студенти споруджують майстерню експериментів. Де? На Куренівському аеродромі, де Ігор будує перший літак: маленький двостійковий біплан- БіС – 1, який злітає вперше в 1910 році. Але справжній успіх був через рік, коли авіаконструктор збудував літак – С5, на якому він здав екзамен на звання пілоту і встановив 4 рекорди.

У 23 роки Ігорю пропонують роботу конструктора на заводі і він переїжджає до Петербургу. Тут на нього чекає успіх: під його керівництвом випускаються нові літаки, біплани і моноплани, які визивають захоплення у публіки та фахівців. На той час це був великий ривок уперед. Сікорський на одному зі своїх літаків здійснює дуже ризикований політ: з Петербургу до Києва і назад.

У 1918 році авіаконструктор емігрує до США, але там декілька років вимушений працювати вечірнім вчителем. З допомогою знаменитого піаніста Рахманінова Сікорський повертається в авіацію: отримує 5 тисяч доларів і купує декілька двигунів, орендує ангар для техніки і засновує свою компанію: створює серію машин з рекордною дальністю польоту. На Сікорського обрушуються замовлення і слава найкращого авіаконструктора.

У віці 83 років Ігор Сікорський помирає. Яким же він був? Чоловік середнього зросту, з м’якою манерою розмови, мав дуже витривалу фізичну форму. Полюбляв альпінізм і подорожі: підкорив піки Канади та Америки. За своє життя він був удостоєний багатьох нагород, але найголовнішим для нього було – подяка людей, які широко використовували його машини.

БАТЬКО ВЕРТОЛЬОТА

 

 


 

 

 

Говорять, що голос-це друге обличчя. Анатолій Солов’яненко – володар надзвичайного голосу, котрий досяг найвищих світових вершин. Він був солістом Київської опери та співав у найкращих театрах світу, йому аплодували у Міланському «Ла Скала» і Нью-Йоркській «Метрополітен опера». Він - заслужений артист України, у арсеналі котрого 17 оперних партій. Солов’яненко слухали у Японії, Румунії, Австралії та Канаді, але його успіх стартував саме у Києві. Яка ж вона, київська історія нашого українського Лучано Паваротти?

Народився Анатолій 25 вересня 1932 року у сім’ї шахтарів. Його батьки жили у Донецьку, тут Солов’яненко закінчив школу і політехнічний інститут, навіть пропрацював викладачем на кафедрі інженерної геометрії, але паралельно удосконалював своє вокальне мистецтво у соліста Донецького оперного театру О. Коробейченка. У 30 років Солов’яненко бере участь у конкурсі в Москві, де виграє можливість стажування у театрі «Ла Скала» у Мілані, куди їде на півроку. Тут він досконало оволодіє італійським стилем, віртуозно виконає класичні оперні партії та вільно говоритиме італійською мовою.

У 31 рік Анатолій Солов’яненко був запрошений до Київського театру опери та балету, який знаходиться на Володимирській, 50. Тут тенор Солов’яненка часто звучить дуже лірично і проникливо, для його прихильників, які найбільше любили спів сумних романсів у його виконанні. Анатолій Солов’яненко бере участь у численних гастролях за кордоном та їздить по всій Європі.

За свою кар’єру він удостоївся багатьох премій та звань: у 35 років отримав заслуженого артиста СРСР, потім отримав народного артиста і Ленінську премію, прихильність шанувальників по всьому світу та повагу таких співаків, як Пласідо Домінго та Лучано Паваротті. У Києві біля будинку, в котрому жив один з найкращих тенорів світу, встановлено пам’ятник імені Анатолія Солов’яненка, на вулиці Інститутській, 16.

У віці 66 років Солов’яненко помирає.

Природність, легкість та емоціональна проникливість – ось три великих принципи величного голосу українця Анатолія Солов’яненка. Мистецтво потребує, щоб йому віддавалися цілком і повністю, за таким правилом жив Анатолій Солов’яненко, талант якого вплинув на багатьох виконавців сучасності. 

КИЇВСЬКИЙ ТЕНОР

 

 


 

 

Забронювати

Розміщення

Дорослі

Діти

Дата приїзду

Дата від'їзду